0.0
0.1
2
3
4.1
4
5
6
7
9.1
9.2
9.5
9


Славні віхи будинку-корабля

 Архітектурний задум  будівлі сучасного ліцею спроектований таким чином, що праве крило зустрічає сонце, а ліве – проводжає, так, наче на кораблі, який сотню літ тому кинув свій якір тут, у затишній бухті під назвою Коломия.

1881 року до Коломийської скарбовні округи належало не мало й не багато, а шість тодішніх повітів таких як Городенківський, Надвірнянський, Печеніжинський, Косівський, Снятинський і навіть Заліщицький, що на Тернопіллі. Окрім того в п’ятнадцятьох містечках краю діяли скарбові відділи-філії. Відтоді й прикрасила наше середмістя кам’яниця цісарсько-королівської Крайової дирекції скарбової. Якщо назву цього закладу осучаснити, то матимемо банк і податкову інспекцію в комплексі. Про високий статус інституції красномовно свідчив на аттику масивний герб імперії Габсбургів. Задокументована тогочасна історія вказує на те, що на цих поверхах серед службовців переважали українці й поляки, менше було німців. Спочатку офіційне діловодство велося виключно латиною, далі німецькою, польською…, тож за усіма ознаками це був такий собі новітній Вавилон.

Внутрішня оздоба з кованими поруччями, цільнотесаними сходами, керамічним покриттям, блискучим дубовим паркетом підкреслювала стиль, добробут і суворість установи. В цих стінах подекуди збереглися спеціальні ніші-шахи, якими підіймали на поверхи дрова та вугілля. Тепер вони втратили своє функціональне призначення.Німецька окупаційна влада розмістила в цьому добротному приміщенні «Ligenchaft» - відділ староства, де знайшли осідок виконавські структури повіту Коломия.

В наступні роки на першому поверсі почали діяти силові структури, в  сусідніх кабінетах квартирував вйськомат, поруч розташовувалася скромна кімната урочистих подій, позбавлена відповідної святковості.

А тим часом в повоєнному місті гостро назрівало гостро освітянське питання, яке вирішувалося за рахунок старого комунального сектору, до якого належало приміщення на теперішній вулиці Євгена Коновальця. В типових напіввійськових батькових одностроях сюди ходили на навчання майбутні інженери, Володя Андріївський  і Толик Єременко. Атестат зрілості їм видали в іншому будинку, колишній польській школі ім. Княгині Ядвіги, стоматологічна поліклініка на бульварі Лесі Українки, число 13, де, власне, містилося головне приміщення школи. Ще 1944 року у Коломиї діяла лише одна російська школа №12 (директор Володимир Калиновський). Першого листопада наступного року цей заклад розділили на два. СШ №8, де навчалося 286 дівчат, і не повну чоловічу школу №9 з 212 хлопців. Директорське крісло посідала Любов Едуардівна Шимко – вчитель російської мови літератури, згодом заслужений вчитель республіки, відмінник народної освіти. До 1951 року дівочу десятирічку очолював ветеран війни, вчитель історії Яків Ізраїлович Грайф – «пристрасний ентузіаст шкільної справи, натхненник нових ідей, справжній вчитель учителів», як його називали.

На очах молоділо повоєнне місто, звичайний ритм якого творили тепер нові люди зі Сходу країни, і тому російську чоловічу школу №9 доповнили будівлею ,тепер управління праці і соціального захисту населення вул. Січових Стрільців, 37.Так було до червня 1961 року, коли службовці адмінапарату та виконкому вирішило переселити, а саме приміщення стали перепрофілювати під умови загального корпусу школи №9.

Під час виступу на першовересневій лінійці Ярів Гральф навіть став на стілець, бо невільно високим був сей чоловік. Однак мав доволі високий авторитет. Того пам’ятного дня без жодних комплексів його приклад повторювали практично всі промовці, як то кажуть, від малого до старого. Це під його управлінською рукою розвивалася пришкільна кролеферма. Учні активно збирали і здавали металобрухт, що повсюдно було звичайним явищем. Але тільки цю школу преміювали вантажівкою. Старшокласники почали освоювати транспортний засіб, після чого разом з атестатом зрілості отримали фахові посвідчення водія. Протягом двох десятків літ створилася матеріально-технічна база школи, оформлення навчальних тематичних кабінетів було кращим в області. Сюди не соромно було запросити самого Сидор Арткмовича Ковпака – двічі героя Союзу, генерал-майора Першої української партизанської дивізії. Але якщо Ковпак офіційний представник влади, то відомий дитячий поет і письменник  Юрій Шкрумеляк, який теж був гостем школярів, аж ніяк не підходив до цієї категорії, бо щойно повернувся зі сталінських таборів. За Грайфа руками самих вчителів зводилися корпуси навчально- виробничих майстерень і спортзалу. А в серпні 1977-го старенького педагога не стало…

 Не без хвилювання згадує свою Almamater продовжувач його справи Сергій Козлов. В цій школі він навчався, вчителювали члени родини. В пам’яті закарбувалася улюблена вчителька математики молоденька Марія Суркова. Колишній випускник дев’ятої школи, поет, ерудит Юрій Султанов знову увійшов сюди вже в якості директора, з великим бажанням ввести новації в навчально-виховний процес, не втрачаючи при тому давні традиції.

Іншою визначальною датою став для 9-ї школи 1991 рік. Тоді на хвилі державницьких ідей 97 відсотків батьків подало заяви про переведення дітей на українську мову навчання. Цьому процесові сприяв і тодішній директор Василь Перцович. Від нього естафету перейняла Лариса Іваськів, яка теж свого часу навчалася в цих стінах і за якої 2007 року відбулося перепрофілювання спеціалізованої загальноосвітньої школи №9 на природничо-математичний ліцей. Цьому новому статусу сприяли давні надбання, а це наочно-практичний матеріал, який використовують у спеціально обладнаних кабінетів .З 2009 року Коломийський НВК №9 «Школа-природничо-математичний ліцей» директором стала Пасічна Ганна Миколаївна. Завдяки наставництву мудрого керівника та наполегливій праці педагогічного колективу  , ліцеїсти можуть поринути в захоплюючий світ своїх перших дослідів та експериментів, стають переможцями Всеукраїнських та Міжнародних  конференцій, обласних турнірів , творчих проектів . Учні залучені до активної науково-дослідницької роботи. Традиційним і обов’язковим для ліцею є захист курсових робіт учнями 9-11 класів. Чимало ліцеїстів - гордість не тільки ліцею, а й Коломиї, області, України. Хтозна, можливо серед них визрівають майбутні вчені-винахідники, які прославлять свій будинок-корабель,що ось уже другу сотню літ незмінно «прописаний» в бухті з милозвучною  для нашого серця назвою «Коломия-місто».